Чому чорне є чорним, а біле білим? Чому зовсім не навпаки? Чому стереотипи так вкорінились в нашому житті і не хочуть покидати його? Чому красиве називають красивим, а гидке гидким? І хто сказав що все це – реальність? Чому всесвіт безкінечний? Недавно Ярослав згадав про стереотипи і сьогодні я б хотів поговорити про них детальніше. По суті своїй – що таке стереотип?
Як на мене, говорячи про це слід пам’ятати таку річ, що більшість наших суджень про ті чи інші явища і події є стереотипами. І в більшості випадків нав’язаними стереотипами. Саме тому ми не можемо говорити про це об’єктивно тепер, коли рівень нашого осбистісного розвитку дозволяє нам задуматись над цим. Згадана вище стаття – ілюстрація людських стереотипів у області науки =). Чому, базуючись на наукових фактах ті намагаються їх пояснити будь яким способом, який про те всього лише маскуватиме власне неуцтво. Ну що ж, такі ми, люди.) До чого я веду? До того що всі ці стереотипи допомагають нам жити, проте не потрібно ними зловживати.
Наприклад 2+2=4. Стереотип? Так! Допомагає жити? Так! (Попрошу не холіварити, адже тру математики досі відповідають на запитання скільки дорівнює 2+2: «А скільки треба?». Це річ відносна)). Проте знаючи. що 2+2=4 ми з спокоєм в душі і впевненістю в завтрашньому дні ступаємо в майбуття. І подекуди оця впевненість в завтрашньому дні і собі грає куди важливішу роль, ніж всі знання і факти світу разом взяті. А що думаєте ви?
Схожі дописи:
Головне, щоб ця впевненість, яка "подекуди відіграє куди важливішу роль, ніж всі знання і факти світу разом взяті" не перетворилася на переконання, яке полегшує життя, але при цьому перетворює людину на зомбі. До речі, гра на стереотипах дуже вправно застосовується під час виборів, коли народ ділиться на дві половини і одна з них кричить: "Янукович", а друга "Ющенко". Вони теж переконані у своїй правоті. І їм теж легше жити, усвідомлюючи "впевненість у власних ідеалах". Але при цьому мало хто здогадуєтсья, що всі ці вподобання нав"язані тими, хто навчився боротися зі стереотипами і навчився мислити самостійно.
Також тут грає дуже важливу роль небажання визнавати власні помилки, при цьому інколи це доходить до абсурду. При всьому бажанні жити одними стереотипами ми не можемо цього зробити. Проте річ в тім, що в різні періоди життя ми самі сприймаємо ці стереотипи за неспростовний факт, який потім видаватиметься нам смішним. І проблема в „зомбованості“ полягає в більшості випадків саме через неможливість повністю зрозуміти себе, адже більше половнини замної кулі не має на даний момент мети в житті. Я не говорю про банальне «хочу вищу зарплату» чи «круту машину», а про справді вартісні речі, заради яких варто жити.
От японці їдять паличками, а європейці — ложками і вилками. З точки зору європейця, японці ускладнюють собі життя і мають дурнуватий стереотип, що їсти без паличок некультурно. Але якщо повністю звільнити розум, то більшу частину їжі можна зручно брати й пальцями, досконалим продуктом мільйонів років еволюції. Насправді індивіду поза суспільством не потрібні стереотипи і тільки у суспільстві вони мають значення. Причому в кожної культури свої стереотипи. За ними люди відрізняють «своїх» від «чужих». Вони гуртують людей, а з іншої сторони й поділяють. Наприклад на «за Ющенка» і «за Януковича».