Останніми днями мені потрапила в руки книга Дереша „Поклоніння ящірці“. Прочитав за кілька днів. Ну в принципі я книжки зрідка читаю, а Любком особливо не захоплююсь, проте дана книга наштовхнула мене на роздуми. Надто неоднозначні враження від неї. Бажаючі читати в інтернеті можуть зробити це на Укрцентрі. Ну а я повернусь до самої книги.
Слід відзначити, що це одна з перших книг автора, тому враховуючи всю неоднозначність трактування його творчості відзначаю: тут буде описуватись моя суб’єктивна думка про його „Поклоніння ящірці“. Якщо в вас є своя, яка, проте, відрізняється від моєї — буду радий вас бачити в коментарях. Щодо самого змісту книги, то тут неамє величезної кількості сюжетних ліній та персонажів. Все просто і концентровано — 180 сторінок тексту. Словом короткий зміст:
Троє найкращих друзів, які є неформалами та хіппі намагаються відсторонитись від не надто бурхливого життя у містечку під назвою Мідні буки. Проте це зробити їм в основному не вдається через Фєдю, місцевого керівника людей, які живуть «па панятіям» (тобто гопів). Словом головні герої — Місько, Дзвінка та Гладкий Хіппі. Слухають Джона Леннона та інших культових осіб музики.
З ходом розвитку події відкривається симпатія, чи то пак кохання між Дзвінкою та Міськом. Таким чином після сексу під час вилазки в гори він дізнається, що Фєдя зробив успішну спробу згвалтувати Дзвінку, яку завадив довести до кінця Гладкий Хіппі, а також про задум замочити Фєдю. І все б можливо обійшлось, якби головний герой не поламав ноги улюбленому псу хулігана, через що той помер. Таким чином бажання смерті є взаємним.
При втіленні плану вбивства Фєді в життя той сам ледь не вбиває головного героя, благо, що балка була підгнила і він не задушився. В той же час підспівають друзі, і Дзвінка глушить Фєдю гострим кінцем лопати по голові. Вони спокійно завалили його, сховавши сліди трупа в болоті, яке намокло після дощу. Кримінальної відповідальності за вбивство не несли.
Любко Дереш - Поклоніння Ящірці
Знаєте чому варто прочитати цю книгу? Її слід прочитати тому, щоб зрозуміти: „Чи вчинив би так я?“ З будь-якої ситуації є як мінімум два виходи, і, як на мене, вбивство — не найкращий варіант. Стає трішки страшно від того, що покоління зростаючої нації так легко йде на вбивство, не відчуваючи при цьому жодних мук совісті! А що думаєте ви?
Схожі дописи:
Ця книжка написана Любком ще у школі (чи то пак у ліцеї – Львівський Фізико-Математичний Ліцей), на рік раніше за прославлени “Культ”, і трохи “перекликається” з останнім. Якщо викинути “психоделічний” розділ про напівзруйнований будинок (який дуже слабо в’яжеться з решту текстом), то виходить в принципі непогана книжка для підлітків
я то все попрочитовував ше ой як давно…ну мабуть тоді коли то все виходило, не те щоб я захоплювався творчістю Дереша… просто так трапилось, мені сподобались майже всі (4 чи 5) творіння автора, стосовно ж останнього… не скажи, що отак во легко покоління зростаючої нації…йде на вбивство, прагнення помсти і бажання вбити когось за щось мабуть прикидалось в кожному…але ж так само швидко мабуть і йшло туди звідки й прийшло… хто зна як все б склалось будь то реальність… трохи жорстоко, але саме цим і не виглядає так все файненько і причипурено… тобто геппі енд але з трупом ;)
Ну а я читав тоді, коли потрапила книженція в руки, бо в електронному варіанті книги не надто полюбляю. Ну а на рахунок хепі енду, то хто зна. Ну я наприклад хепіендом це б не вважав.
Проте думка про те, що не варто зводити стіни між людьми мені сподобалась =В