На годиннику вже далеко за північ. Втомлений мозок мовчки відлічує хвилини. Тук-тук, тук-тук. Всі сайти та онлайнові френди поснули. Не спиться. Важко ворушачи звивинами, обмізковуєш варіанти. Забити на все і відімкнутися прямо на клаву? Не те. Таки доповзти до ліжка? Знадвору манить запах свіжого дощу. Поволі все відходить на задній план твоєї свідомості, поволі розгинаєш затерплі м’язи і виходиш на вулицю.
Калейдоскоп запахів бентежить розум. Над тобою Ніч розсипала безліч зір. Зориш вдалечінь, проте навкруги нічого не видно. Поволі крізь пелену туману пробивається суміш пізньої весни, свіжого дощу та землі. Здалеку вухо вловлює шум води. Збираєшся з силами та робиш перший крок на шлях. Поступово зникають всі зайві думки, переживання, до тіла з кожним кроком вливається бадьорість. Земля. Починаєш відчувати кожний крок, адже він надає тобі сил. Підсвідомо мандруєш понад річкою в кінець дамби.
Повітря чисте й важке. Відчувається напруження. Спускаєшся вниз і з диким задоволенням занурюєш руки в воду. Торкаєшся дна, витягуюєш повні річкового багна руки. Земля. Хочеться пригорнути до себе. Раптово думки повертаються в звичне русло. Ти — Людина. Легке розчарування. Хочеться ловити кирпаті дні, осягнути вселенську мудрість та упівока зорити на каламутні небосхили. Ти — Людина. Попереду ще стільки незвіданих доріг, нерозкритих таємниць, невторованих закутків знань. Губи поволі шепочуть уривок:
При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
Все тіло зігнуте в пружину. Кожен фініш — старт по-суті. Хочеться стати Майстром у цих одвічних барельєфах печалі. Земля. І як вона досі держить нас? Затягнуте важкими хмарами небо ховає од тебе місяць. Коли встигли грозовиці заступити ночі зорі? Ти зриваєшся з місця одночасно з ударом перших важких краплин об землю. Все тіло та кожна його клітина радіє цій нелюдській гонці. Вичерпуєш всі свої можливості. Вже не залишилось місця сумнівам, усе розвіялось, неначе осіннє листя. Земля дає тобі сили.
Автор фото — Alessandro S. Alba
Повітря насичене напругою. На годиннику вже далеко за північ. Втомлений мозок мовчки відлічує хвилини. Тук-тук, тук-тук. Недоречними здаються слова.
Схожі дописи:
зразу зрозуміло,що пише небайдужа людина! щирість і любов у кожному твоєму слові – захоплює і торкається кожної струни в серці! і справді…"Недоречними здаються слова"…просто оплески!
але супер написано :) !