G3D`s blog

Мабуть, давно уже варто змінити формат, бо ж насправді це давно не ІТшний блог, та й потреба в такому форматі для мене відпала. Скоріш за все він перетвориться в такий собі особистий нотатник, де вперемішку із зарисовками дій на майбутнє (на випадок повторення якогось факапу) будуть вірші, чи видива, чи музика, або ще щось, що мене зачіпає. Вкотре перечитуючи старі архіви розумієш, що якусь частину себе залишаєш у цих рядках. Молескін для якихось інтимніших переживань і цитат, та й списана більшість сторінок у зв’язку з буденністю, ніж особистими переживаннями. Тому хто все ще чекає якихось класних ІТ статей – підписуйтесь краще на Twitter чи Google+, їхнього простору цілком вистачає для нотування коротких думок і корисних речей, і навіть для частини нікому не потрібних експресій. Ну а на бложик можна забивати, в будь-якому випадку ви не пропустите нічого цікавого. Ну а зараз трішки з того, що зачепило:

Андрій Любка — Ти прокинешся зранку і скажеш

Ти прокинешся зранку і скажеш: знаєш,
Ти, типу, письменник, архітектор людських душ,
Представник культурної інтелігенції, ну і всяке таке,
Що ти в мені знайшов, я ж навіть не розумію про що ти пишеш,
Я ж навіть не знала, шо ти – поет, мені просто очі сподобалися. І зачіска.
Я лежатиму поруч, буде холодна пізня осінь, я навіть подумаю:
Блін, я постійно пишу про осінь, листя, і ось вона тут, коханка смерті,
Пізня осінь, блін. Повернуся і скажу:
Я кинув курити учора вночі,
Прочитав есемеску, дістав ключі,
Відчинив замок, зайшов у кімнату,
Увімкнув світло, сорочку зім’яту
Підібрав із крісла, налив собі рому,
І подумав: нарешті вдома.
Скільки всього і скільки я мандрував!
Стежку смерті тричі вночі минав.
Довго жив без тебе, набрався пороків,
Написав дві книжки, мені двадцять років.
І за те, що я дихаю, бачу, за те, що я тут,
Хоча наше життя – вокзал і фастфуд,
За те, що живу, і за те, що пишу,
За хороші фільми, нормальну траву,
За тебе включно, за наше життя,
За всю цю музику без кінця,
За цю от сцену і за цей мікрофон,
За мій розряджений телефон,
За твою смс: скоро прийду,
Боже, дякую!
Ти посміхнешся і скажеш: за це я тебе й люблю, дурнику.
Я скажу: вже потрібно вставати, десята ранку, мені на роботу.
А ти знову посміхнешся і скажеш: ні, ще раз, хоч один раз.
І я відповім:
Для тебе, кохана, я здатен на все,
Аби лише бачити твоє лице,
Аби лиш тримати за руку тебе,
Для тебе, рідна, я здатен на все.
А потім в лікарні, як божий знак,
Медсестра мені скаже: у тебе рак.
І ти закричиш, а я промовчу,
Через вісім місяців ляжу в труну,
І голосно й гулко, як серцебиття,
Будуть мовчати земля й небеса.
І не мине навіть року, можливо, пів,
Як тебе поцілує якийсь дебіл.
Ти йому розкажеш якось вночі:
У мене був хлопець, писав вірші,
Помер у двадцять, у нього був рак,
Жаль, звісно, але рак – це рак.
І якщо після смерті існує життя,
Якщо далі тече ця нестримна ріка,
Якщо осінь триває, якщо гріє тепло,
Якщо поезія вічна, я всім назло
Далі дивитимусь в твоє лице,
Далі кохатиму тебе.

Таня-Марія Литвинюк — Скажи

скажи ну навіщо усі ці дилеми деліти магніти
судоми і перекреслені літери
ми ніби птахи перелітні
не знаємо де нашим крилам тепліше
усі ці браслети на лівій руці ну навіщо скажи
наші вірші молитви дощі
і сни наші грішні
давай будем трішки щирішими

скажи ну навіщо усі ці синці під очима і рухи плечима завчені
розкидані речі і рими привіти і допобачення
ці рейди і райдо і недописані речення
тире і баре і підошви мої порепані

дороги і втечі від тих хто найбільш доречний
свята непорочність і вдячність
картинна чесність
картонна довіра і віра
первинна відданість
скажи ну для чого усі ці тіні і перевтілення

Мадонни свічки і коліна волосся зібране
дивись я умію без ком я умію вільною
пришвидшую кроки і видихи заповільнюю
привіт моя дійсність монетна
усе чарівно

Лінf Костенко — Крила (чита Ступка)

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір”я,
А з правди, чесноти і довір”я.

У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Схожі дописи:

1. Будь Собою!