На будильнику 5:05 і ти завершив тільки невелику частину всіх своїх справ. Накопичується все більше чернеток і не сказаних слів. Поволі із життя зникають випадкові люди, невипадкові залишаються там назавжди. Поступово абстрагуєшся і закриваєшся від непотрібного шуму. Обіцяєш собі зав’язати з життям-реалітішоу. Виконуєш свою обіцянку. Вчишся вдихати повітря заново, розуміючи, що кожен вдих може бути останнім.
Надто багато зайвого в нашому просторі. Зайві амбіції. Непотрібна гординя. Відсутність певності в собі. Досить кидатися в крайнощі! Ти це ти, nothing else matters.
Я… Можна сказати, що я знайшов себе. Улюблена справа, якою ти займаєшся у Місті, що живе з тобою в одному ритмі. Кайф від почуття того, що ще одна вершина позаду. „Неможливе можливо!“ Ліміти відсутні, двері відкриті. І після кожного фінішу шукаєш іще важчий старт. Воно твоє, аж допоки це життя тебе остаточно не доб’є й не перетворить в купку пороху.
Внутрішня рівновага. Коли тобі є на кого чекати. Чи може коли є кому чекати на тебе? Щастя… — це коли не хочеться курити, сказала якось ти мені. Знаєш, я востаннє затягувався цигарками ще коли бігав хлопчам попід стіл, але чомусь я певен, що цей час — перший відрізок у моєму житті, коли мені справді не хочеться палити. Відстань… Знаєш, я хоча й плутаю дні і ночі під час оцієї катавасії з безсонням, але кожного разу перед тим як прокинутись, я бачу твою посмішку.
6:05 AM — Я йду…
Схожі дописи:
[censored] пост.
Ти це ти, nothing else matters.