Хіба для того, щоб бути ближче нам так потрібно маскуватись?

Схожі дописи:

1. 05:05

На будильнику 5:05 і ти завершив тільки невелику частину всіх своїх справ. Накопичується все більше чернеток і не сказаних слів. Поволі із життя зникають випадкові люди, невипадкові залишаються там назавжди. Поступово абстрагуєшся і закриваєшся від непотрібного шуму. Обіцяєш собі зав’язати з життям-реалітішоу. Виконуєш свою обіцянку. Вчишся вдихати повітря заново, розуміючи, що кожен вдих може бути останнім.

Надто багато зайвого в нашому просторі. Зайві амбіції. Непотрібна гординя. Відсутність певності в собі. Досить кидатися в крайнощі! Ти це ти, nothing else matters.

Я… Можна сказати, що я знайшов себе. Улюблена справа, якою ти займаєшся у Місті, що живе з тобою в одному ритмі. Кайф від почуття того, що ще одна вершина позаду. „Неможливе можливо!“ Ліміти відсутні, двері відкриті. І після кожного фінішу шукаєш іще важчий старт. Воно твоє, аж допоки це життя тебе остаточно не доб’є й не перетворить в купку пороху.

Внутрішня рівновага. Коли тобі є на кого чекати. Чи може коли є кому чекати на тебе? Щастя… — це коли не хочеться курити, сказала якось ти мені. Знаєш, я востаннє затягувався цигарками ще коли бігав хлопчам попід стіл, але чомусь я певен, що цей час — перший відрізок у моєму житті, коли мені справді не хочеться палити. Відстань… Знаєш, я хоча й плутаю дні і ночі під час оцієї катавасії з безсонням, але кожного разу перед тим як прокинутись, я бачу твою посмішку.

6:05 AM — Я йду…

Схожі дописи:

1. Життя продовжується, брате!
2. Таке… Експресії
3. Будь Собою!

Мабуть, давно уже варто змінити формат, бо ж насправді це давно не ІТшний блог, та й потреба в такому форматі для мене відпала. Скоріш за все він перетвориться в такий собі особистий нотатник, де вперемішку із зарисовками дій на майбутнє (на випадок повторення якогось факапу) будуть вірші, чи видива, чи музика, або ще щось, що мене зачіпає. Вкотре перечитуючи старі архіви розумієш, що якусь частину себе залишаєш у цих рядках. Молескін для якихось інтимніших переживань і цитат, та й списана більшість сторінок у зв’язку з буденністю, ніж особистими переживаннями. Тому хто все ще чекає якихось класних ІТ статей – підписуйтесь краще на Twitter чи Google+, їхнього простору цілком вистачає для нотування коротких думок і корисних речей, і навіть для частини нікому не потрібних експресій. Ну а на бложик можна забивати, в будь-якому випадку ви не пропустите нічого цікавого. Ну а зараз трішки з того, що зачепило:

Андрій Любка — Ти прокинешся зранку і скажеш

Ти прокинешся зранку і скажеш: знаєш,
Ти, типу, письменник, архітектор людських душ,
Представник культурної інтелігенції, ну і всяке таке,
Що ти в мені знайшов, я ж навіть не розумію про що ти пишеш,
Я ж навіть не знала, шо ти – поет, мені просто очі сподобалися. І зачіска.
Я лежатиму поруч, буде холодна пізня осінь, я навіть подумаю:
Блін, я постійно пишу про осінь, листя, і ось вона тут, коханка смерті,
Пізня осінь, блін. Повернуся і скажу:
Я кинув курити учора вночі,
Прочитав есемеску, дістав ключі,
Відчинив замок, зайшов у кімнату,
Увімкнув світло, сорочку зім’яту
Підібрав із крісла, налив собі рому,
І подумав: нарешті вдома.
Скільки всього і скільки я мандрував!
Стежку смерті тричі вночі минав.
Довго жив без тебе, набрався пороків,
Написав дві книжки, мені двадцять років.
І за те, що я дихаю, бачу, за те, що я тут,
Хоча наше життя – вокзал і фастфуд,
За те, що живу, і за те, що пишу,
За хороші фільми, нормальну траву,
За тебе включно, за наше життя,
За всю цю музику без кінця,
За цю от сцену і за цей мікрофон,
За мій розряджений телефон,
За твою смс: скоро прийду,
Боже, дякую!
Ти посміхнешся і скажеш: за це я тебе й люблю, дурнику.
Я скажу: вже потрібно вставати, десята ранку, мені на роботу.
А ти знову посміхнешся і скажеш: ні, ще раз, хоч один раз.
І я відповім:
Для тебе, кохана, я здатен на все,
Аби лише бачити твоє лице,
Аби лиш тримати за руку тебе,
Для тебе, рідна, я здатен на все.
А потім в лікарні, як божий знак,
Медсестра мені скаже: у тебе рак.
І ти закричиш, а я промовчу,
Через вісім місяців ляжу в труну,
І голосно й гулко, як серцебиття,
Будуть мовчати земля й небеса.
І не мине навіть року, можливо, пів,
Як тебе поцілує якийсь дебіл.
Ти йому розкажеш якось вночі:
У мене був хлопець, писав вірші,
Помер у двадцять, у нього був рак,
Жаль, звісно, але рак – це рак.
І якщо після смерті існує життя,
Якщо далі тече ця нестримна ріка,
Якщо осінь триває, якщо гріє тепло,
Якщо поезія вічна, я всім назло
Далі дивитимусь в твоє лице,
Далі кохатиму тебе.

Таня-Марія Литвинюк — Скажи

скажи ну навіщо усі ці дилеми деліти магніти
судоми і перекреслені літери
ми ніби птахи перелітні
не знаємо де нашим крилам тепліше
усі ці браслети на лівій руці ну навіщо скажи
наші вірші молитви дощі
і сни наші грішні
давай будем трішки щирішими

скажи ну навіщо усі ці синці під очима і рухи плечима завчені
розкидані речі і рими привіти і допобачення
ці рейди і райдо і недописані речення
тире і баре і підошви мої порепані

дороги і втечі від тих хто найбільш доречний
свята непорочність і вдячність
картинна чесність
картонна довіра і віра
первинна відданість
скажи ну для чого усі ці тіні і перевтілення

Мадонни свічки і коліна волосся зібране
дивись я умію без ком я умію вільною
пришвидшую кроки і видихи заповільнюю
привіт моя дійсність монетна
усе чарівно

Лінf Костенко — Крила (чита Ступка)

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір”я,
А з правди, чесноти і довір”я.

У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Схожі дописи:

1. Будь Собою!

Поки організатори намагаються хоч трішки перепочити і готуються до останнього, мабуть найбільш насиченого з усіх трьох днів фестивалю, я намагаюсь підготувати і хоч трохи зарядити всі свої девайси в передчутті шаленого дня.

Для тих хто вагався чи варто їхати/відвідувати/сидіти тут вночі окреме повідомлення: ви хоч завершення не провтикайте, тут справді варто бути! Один тільки De:Coded чого вартий, а до того ж, якщо хто не в курсі з 7 по 9 травня Львів святкує 755-річчя, тож уже не вперше я жалкую що в добі всього 24 години і я не можу розірватися надвоє.

За всі фото, котрі використовуються в даному пості величезне спасибі @auvalent

De:Coded 2011 — Ласкаво просимо в оффлайн ;)

De:Coded 2011 — реєстрація учасників

Щодо самої програми івенту, то тут вже на колір і смак всі фломастери різні. Нікого не образили, особливо учасників. Для глядачів були доступними три сесії, для учасників — іще три. Вимоги до учасників були більш ніж лояльними — власний ноутбук/нетбук, тощо. Тому ті хто хотів просто гарно відірватися і не був впевнений чи братиме участь в конкурсах міг спокійно зареєструватися в якості учасника (надбавка в 10 ₴ не такі вже й великі гроші, враховуючи той факт, що година роботи більшості присутніх коштує в n разів більше, де для кожного n різне :)) і там вже в залежності від ситуації обирати, що я власне й зробив.

Ну а тепер, згідно традицій в бочку меду та ложку дьогтю. Я справді довго думав над тим, що б віднести до недоліків цьогорічного De:Coded і єдина річ, яку я все-таки придумав, це спікери. На мою суб’єктивну, звісно ж, думку спікерам не вистачало в деякій мірі того фанну і стану „addicted guys“, який в тому чи іншому вигляді був і інших учасників та організаторів.

А якщо загалом, то всюди фан, драйв, красиві та розумні хлопці з дівчатами і безліч цікавих речей — приходьте, не пошкодуєте!

P.S. Це все на сьогодні :). Хто бажає зустрітися/познайомитись/розвіртуалізуватися — you are welcome.

Схожі дописи:

1. GTUG Dev-Cafe “BARCELONA!”

Ось і завершилось перший цьогорічний event, організований Kyiv GTUG Center — Dev-cafe. Для тих хто не знає — Київські gtug`івці, які не покидають лідируючу трійку з тих пір, як стали кращими в світі. Сьогоднішня подію була присвячена тому, про що так чи інакше говорила, згадувала чи чула більша частина світової ІТ спільноти, а саме — Mobile World Congress, котрий проводився в Барселоні, а також не менш приємній даті — річниці Kyiv GTUG Center!

Kyiv GTUG Center

Потім було нагородження активних учасників футболками, після чого розпочалася остання, неофіційна частина — спілкування учасників Dev-cafe групами та поодинці, з організаторами та між собою. Все це під частування безкоштовним пивом, піцою та колою (знаю-знаю. то така диверсія була ;). Паралельно постились поодинокі записи в твіттер з хештеґом #kyivgtug, сподіваюсь трішки пізніше ми побачимо і фото/відео з сьогоднішнього Dev-cafe.

Ще раз хочу подякувати організаторам за цікавий вечір, ну а тим хто не потрапив рекомендую — приходьте на Hackathon в рамках htc developers contest 2.0, ви точно не пожалкуєте!

Схожі дописи:

1. Про дощ, воду, повінь та загрозу для життя.

bridgecamp

Для тих, хто не знає, що таке BridgeCamp, нагадаю:

BridgeCamp 2010 – спеціалізований баркемп, присвячений завданням та проблемам некомерційних організацій.

Цьогоріч організатори постаралися на славу і захід вийшов справді цікавий та насичений. Тривало все це дійство в сумі більше 9 годин у п’яти залах. Єдиний мінус — найцікавіші для мене виступи проходили одночасно у різних залах. Варто віжхначити, що даний захід був цікавий ще й передусім кількістю блоґерівського та твіттерянського „бомонду“.

На правах реклами: Самые вкусные рецепты с фото стран мира

Таким чином, особисто я нарешті розвіртуалізувався з паном Masterpiecer`ом та Mixою, погуторив з всілякими цікавими людьми ну і отримав свою порцію позитиву.

Хто бажає вхопити трішки інформації собі, ну то ласкаво просимо на офіційний сайт bridgecamp’у, bridgecamp-twitter-list’у та просто пошуку за хеш-теґом #bridgecamp ;)

Схожі дописи:

1. Конкурс графіті — „Гуртом до Євро 2012“
2. Великий тест браузерів 2010
3. Logitech Cordless Rechargeable Desktop Black OEM

На годиннику вже далеко за північ. Втомлений мозок мовчки відлічує хвилини. Тук-тук, тук-тук. Всі сайти та онлайнові френди поснули. Не спиться. Важко ворушачи звивинами, обмізковуєш варіанти. Забити на все і відімкнутися прямо на клаву? Не те. Таки доповзти до ліжка? Знадвору манить запах свіжого дощу. Поволі все відходить на задній план твоєї свідомості, поволі розгинаєш затерплі м’язи і виходиш на вулицю.

Калейдоскоп запахів бентежить розум. Над тобою Ніч розсипала безліч зір. Зориш вдалечінь, проте навкруги нічого не видно. Поволі крізь пелену туману пробивається суміш пізньої весни, свіжого дощу та землі. Здалеку вухо вловлює шум води. Збираєшся з силами та робиш перший крок на шлях. Поступово зникають всі зайві думки, переживання, до тіла з кожним кроком вливається бадьорість. Земля. Починаєш відчувати кожний крок, адже він надає тобі сил. Підсвідомо мандруєш понад річкою в кінець дамби.

Повітря чисте й важке. Відчувається напруження. Спускаєшся вниз і з диким задоволенням занурюєш руки в воду. Торкаєшся дна, витягуюєш повні річкового багна руки. Земля. Хочеться пригорнути до себе. Раптово думки повертаються в звичне русло. Ти — Людина. Легке розчарування. Хочеться ловити кирпаті дні, осягнути вселенську мудрість та упівока зорити на каламутні небосхили. Ти — Людина. Попереду ще стільки незвіданих доріг, нерозкритих таємниць, невторованих закутків знань. Губи поволі шепочуть уривок:

При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Все тіло зігнуте в пружину. Кожен фініш — старт по-суті. Хочеться стати Майстром у цих одвічних барельєфах печалі. Земля. І як вона досі держить нас? Затягнуте важкими хмарами небо ховає од тебе місяць. Коли встигли грозовиці заступити ночі зорі? Ти зриваєшся з місця одночасно з ударом перших важких краплин об землю. Все тіло та кожна його клітина радіє цій нелюдській гонці. Вичерпуєш всі свої можливості. Вже не залишилось місця сумнівам, усе розвіялось, неначе осіннє листя. Земля дає тобі сили.

Автор фото — Alessandro S. Alba

Повітря насичене напругою. На годиннику вже далеко за північ. Втомлений мозок мовчки відлічує хвилини. Тук-тук, тук-тук. Недоречними здаються слова.

Схожі дописи:

1. Підсумки 2009. Крок вперед

Надибав у Олександра статтю, зачепило. Хочу поділитися уривками його творчості. Творчості людини, котра не просто проіснувала, а прожила своє хоч і коротке життя, спалахнувши і освітивши горизонти вдалині. Можливо його забудуть, а мо’ і пам’ятатимуть. Все залежить тільки від нас із вами.. Рік тому йому було 15 років. У хлопця – дефект межсерцевої перетинки і купа операцій “за плечима”. Втім, лікарі “махнули рукою” на хлопця: “Ви мене зібгали, як папірець, і тепер викидаєте у сміття” – якось вигукнув 15-річний пацієнт.

Сашко Лаврентьєв

Підвіконня. Сиджу
На краю самоти.
Мої плечі – крилата втома.
Хтось там стукає в двері.
Хай навіть ти –
Однак – не було мене вдома.
Хтось стривожив ніч –
І знов не я.
В лапах липи спить недовіра.
На вікні моїм – льодяна броня
Притупила чуттєвість шкіри.
Закричу.
Не прощу.
Не заллю мій дім
Вогнецвітом п*янкої ночі.
Зачорню крило
за вікном своїм,
Щоб ніхто мій світ
не зурочив….
20 грудня 2009 о 13:57

Враховуючи, що останні вірші він публікував вконтакті, то мабуть варто вважати цей останнім. За життя опублікували збірку „Полтава у вишневому вінку“. Помер 6 лютого 2010 року після інсульту та набряку легенів.

Кому-то хочется завоевать миры,
Пускай в душе, пусть где-то в подсознании,
Альбомом толстым прихвастнуть заранее,
Где грудой – опыта щемящие дары.

А те хотят миры очаровать:
Признаньем славы в отблеске зарницы
Пленять, слепить восторженные лица.
Надолго ли? – Наверное не знать.

Ну как весь мир не переубедить,
Иметь в кармане собственное мнение,
Которое не подвергать сомнению?
А можно просто – яблоки любить.

Как в мире место не найти своё?
Хоть часто недовольны мы собою,
Сливаемся с безликою толпою,
Бездумно прорываясь сквозь неё…

Кому-то – власть, и буря, и признанье.
А я мечтаю, чтобы было тише.
Лишь ветер липу за окном колышет.
Уют. Покой. И – строф очарованье
2 грудня 2009 о 22:30

- Терпи! – шептали – Я терпел.
-Ты подожди! – сказали. – Ждал.
- Всяк чашу пьёт свою! – Я пил
И на судьбу не нарекал.

И говорил я невпопад.
И оказался не у дел.
И мой вишнёвый буйный сад
Чуть вспыхнув, сразу догорел…

Кадр черно-белого кино –
Шуршит опавшая листва..
А мне давно уж всё равно.
Одни слова. Одни слова…
28 вересня 2009 о 19:50

Всі секрети у дорогу
Розповість печаль на вушко.
Зледенілим водопадом
Зблисне біль – останній вірш.
Допоможуть- Слава Богу!
А як ні – лицем в подушку,
І чекати, і терпіти.
Все б закінчилось хутчіш!

Утікав у сни примарні,
Де намріяв дні безхмарні,
І в стрибках крізь арки райдуг
Сам себе загримував…
Знав же, знав – не допоможе!
Та поставив насторожі
Недовіру і безсоння.
Все, що мав, подарував..

Гнати геть убивці-мислі
Залишати ніжно-чисті.
Біль впаде багряним листям,
Що мою устелить путь..
Пустка, самота, безсоння,
Підло манить підвіконня
Дай терпіння мені, Боже
Пережить усе й забуть..
15 серпня 2009 о 9:55

Поглянь в вікно – вже небо у зірках.
Бринить одвічна безкінечність дзвінко.
І хай вирує поміж нас ріка,
І вибухає бризками бруківка…

Хай дражнять погляд кучері хмарин
І мальвами стають окрай дороги,
Одвічним цвітом степових рівнин,
Що пелюстками сиплеться під ноги.

Невдовзі теж полину з вишини,
Проллюсь дощем на благодатне зілля.
І легковійно ніжитиму сни,
Благословлю колись Твоє весілля…

Ти зрозумієш, як печаль мине, –
В усім живім є крапелька мене..
4 квiтня 2009 о 18:24

Ну і вірш, котрий вселяє оптимізм, щодо майбутнього нашої держави, бо майбутнє Сашка завершилось, так і не почавшись =( Пам’ятаймо…

Земля хитнулась і зійшла з орбіти.
Розтанула Вкраїна уві млі.
Іще одну ілюзію розбито.
Побільшало зневіри на землі.

Будинки наче пилом припадають,
І десь кричать високо вдалині,
Із вирію вернувшись, – відлітають
Нікому не потрібні журавлі…

В країні – знову лайка до нестями.
Орач цинічно кида плуг і поле.
…Аж хочеться летіти з журавлями
Й сюди не повертатися ніколи.

Та рід мій не із зрадників-іуд, –
Мій біль, і щастя, й доля моя – тут.
Хай ті, хто горло рве за ласими шматками,
Летять із України з журавлями.

Схожі дописи:

1. Ніч з 16 на 17 травня
2. Про дощ, воду, повінь та загрозу для життя.

Ну як дехто знає з моїх фоловерів в твіттері/баззі, що я перегортаю нову сторінку життя. Все б було просто чудово, якби не було так сумно)

Головний висновок з всієї цієї історії досить оптимістичний. Вкотре переглядаю свої погляди на життя, і розумію, як пощастило кожному з нас. Ми, люди, в основному егоїсти, що й не дивно. Не кожен з нас розуміє, наскільки ми щасливі хоча б тому, що кожного дня можемо бачити, як сходить сонце, тому що можемо ходити, бігати, стрибати, сміятися, робити цей світ краще, творити добро.

Не будь байдужим! Зрозумій і підтримай ближнього! Допоможи бабусі! Поділися з кимось частинкою своєї радості. Ображатися на цілий світ і гнати найлегше. Найважче — залишитися Людиною. Найважче — віддати все, що тобі найдорожче, і не впасти в багно. Перегортаючи сторінку, ми не зраджуємо самі собі, просто починаємо писати нову, кращу історію.

Ти знаєш, що ти — людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Адже для того, щоб бути щасливим потрібно зовсім небагато. І як би там не було, життя продовжується, брате!

Схожі дописи:

1. Про дощ, воду, повінь та загрозу для життя.
2. Філософія Життя
3. Віршик.

Отож для моїх фоловерів в Twitter та Google Buzz (я значною мірою прихильник останнього) не буде таємницею факт, що я, натхненний останньою своєю підбіркою Typography Inspiration вирішив зробити сюрприз миленькій на День Святого Валентина. Ось результат:

Коханая

Ну тепер власне до самого процесу створення:

1. Берем графічний редактор, котрий підтримує можливість роботи з шарами, прозорістю та шрифтами. Більше нам нічого не знодобиться)
2. Робимо фотографію бажаного об’єкта. Якшо мова йде про обличчя, бажано фотографувати чи підбирати фото так, що були витримані пропорції обличчя (відстань між бровами, між носом і кінцем обличчя, тощо. Автор сам прогорів через неправильно підібране спочатку фото.
3. Встановлюєм в якості фону фото.
4. Створюєм шар заповнений кольором з прозорістю десь так 40 %.
5. Тепер шрифтами обводимо основні контури і готуємо фото).

Кілька застережень, котрі було б корисно почути і мені перед процесом створення:

• Розумно підходьте до вибору шрифтів(особливо їх кількості).
• Не надто звертайте увагу на читабельність. Ми добиваємось іншого ефекту.
• Добряче обдумайте кольори, іноді чорно-білий варіант виглядає краще ніж неправильно підібраний колір, тощо.

Ну а з власного досвіду скажу, що спробувати, без сумніву, варто! Ви не лише отримаєте цінний досвід і масу позитивних емоцій під час роботи, а й зможете зробиит приємність власній половинці/друзям/близьким! ;)

Схожі дописи:

1. Обираєм фрілансера до замовлення | Частина 2
2. Дизайнеру в підбірку | Безкоштовні кирилічні шрифти