Вибачайте що так довго вам не писав, але на те була причина… Я просто-напросто захопився.. читання. Так, саме читанням… Нещодавно на очі мені потрапила досить цікава книга таки дуже навіть популярного автора… Хто з вас не читав “Коду да Вінчі“. Мабуть таких немає… І от моїй увазі постала книга, яку Ден Браун написав ще до появи “Коду…” Ця книжка поглинула мене на два дні… Раджу почитати і вам.. Сюжет досить захоплюючий…
Ще один віршик із моєї майбутньої збірки (як казав Сід :) )
Як добре вам жити без болю в цім світі,
без сліз, без зневіри в життя.
Коли прокидаєшся рано-раненько
і бачиш своє майбуття.
Та я не зустріну ні щастя, ні долі
у вільнім, безкраїм степу.
Мене переслідують біди і болі,
неначе ідуть по сліду.
Вони все ідуть і ніколи не звернуть,
зі шляху по ньому що йдуть.
Коли ти прокинешся рано-раненько,
відчуєш: “Вони вже ідуть”.
Але не зупинюся я анітрохи,
не зверну зі свого свого шляху.
Хоча й приведе він мене до безодні,
По ньому сміливці ідуть…
Погляну на ті я безкраї простори,
на моря небесну блакить.
Усміхнеться сонце мені у пшениці,
ще варто у світі цім жить!
Сьогодні поставлю вам таке риторичне запитання: “Що таке щастя?”. Для когось щастя знаходиться в коханій людині, для когось в грошах, а хтось відчуває себе щасливим через те, що надворі хароша погода. На мою думку, по-справжньому буде щаслива тільки та людина, хто зуміє знайти цей привід для щастя в таких простих речах, як політ метелика, веселка, дощ. Іноді навіть у наших негараздах слід вбачати щось позитивне. Наприклад у мене сьогодні полетіла вінда, але я все одно радий, тому що це дало мені можливість поставити лінукс. От і все.
Життя прекрасте! не забувайте про це…
А ось іще один зразок моєї творчості:
І враз настала тиша
німа настала тиша.
Усе неначе нішу,
заповнила вона.
Приспів:
Я хочу почути що люди говорять,
що зранку співають птахи.
Але недоступно для мене це щастя
Все знову навіки мовчить
Я дивлюся на небо
і бачу сірі хмари.
Неначе все замовкло
неначе все мовчить
Приспів.
Я бачу що говорять,
але не можу чути.
І сумно в цьому світі.
Як сумно в світі жить.
Приспів.
Але ж яке це щастя,
Почути що говорять.
Як вітер в полі віє,
як листя шелестить.
Пробило на творчість. Читайте і насолоджуйтесь. Буду вдячний за будь-які оцінки.
На мене натхнення найшло,
і полилися ці рядки.
Неначе сонце враз зійшло,
розвіяло тюрму пітьми.
Повіяв вітер по степу,
хліба колишуться в полях.
Моя Вітчизно дорога,
Ну як згадю я про страх?
Козак піднявся із сідла,
дістав він люльку запалить.
Моя Вітчизна дорога,
Ну як тебе нам не любить?
Здобули Волю дорогу,
не треба більше крові лить.
Моя Вітчизно дорога,
ну як нам з цього не радіть?
Моя Вітчизно дорога,
для тебе я всього лиш син.
Але за Тебе, дорогу,
готовий я померти вмить!
Не так давно в мене з*явилось бажання щось написати. По офлайнівськи взяв ручку в руки (бо в той момент мени вигнали з компа) і почав писати. І ось що в мене вийшло. Буду радий почути ваші коментарі і критику.
Надворі стояв туман. У цю пору року це не було новиною для мешканців селища. Наставник мирно спав у своїй хатині, простягнувшись на ліжку. Його учні як правило, після початку осені повертались по домівках, а оскільки хатина стояла трохи осторонь від селища, біля лісу, то ніщо не могло потурбувати його сон. Зненацька тишу лунко перервав дивний звук. Через декілька секунд він повторився. Оскільки слух у Креймана (а саме так звали Наставника) був чуткий, то він миттю зірвався на ноги. Дізнатись більше