Надибав у Олександра статтю, зачепило. Хочу поділитися уривками його творчості. Творчості людини, котра не просто проіснувала, а прожила своє хоч і коротке життя, спалахнувши і освітивши горизонти вдалині. Можливо його забудуть, а мо’ і пам’ятатимуть. Все залежить тільки від нас із вами.. Рік тому йому було 15 років. У хлопця – дефект межсерцевої перетинки і купа операцій “за плечима”. Втім, лікарі “махнули рукою” на хлопця: “Ви мене зібгали, як папірець, і тепер викидаєте у сміття” – якось вигукнув 15-річний пацієнт.
Сашко Лаврентьєв
Підвіконня. Сиджу
На краю самоти.
Мої плечі – крилата втома.
Хтось там стукає в двері.
Хай навіть ти –
Однак – не було мене вдома.
Хтось стривожив ніч –
І знов не я.
В лапах липи спить недовіра.
На вікні моїм – льодяна броня
Притупила чуттєвість шкіри.
Закричу.
Не прощу.
Не заллю мій дім
Вогнецвітом п*янкої ночі.
Зачорню крило
за вікном своїм,
Щоб ніхто мій світ
не зурочив….
20 грудня 2009 о 13:57