Сон…

От вирішив паралельно з одним твором писати інший… Побачим що вийде…
Він прокинувся ще до того, як перші пломені сонця торкнулися вранішньої роси. Але вже чувся спів жайворону… Звівшись на ноги він оглянувся навкруг себе.. Неозорий степ розкинувся перед його зором… Відчуття власної нікчемності охопило його… Воно тисло на нього і від цього він здавався ще мізернішим… Він тікав від нього але не міг втекти, він ховався, але його знаходили, він не міг залишатися спокійним… Він знав - йому не втекти… І тоді наставала темрява…

Крик у сні. Сон поступово переходить у дійсність. Він опинився в темряві.. Поступово набирали обрисів звичні речі його кімнати.. І він знов полинув у темноту.. Він прокинувся аж вранці.. Школа… Як осточортіло йому це слово.. А треба. “Треба! Всі так кажуть! А втім від жорстоких реалій нікуди не втечеш” - думав він збираючись до школи… Нашвидкоруч поснідавши він зірвався до школи. Богдан (а саме так звали цього юнака) поспішав до школи не через те, що любив її, він мусив до дзвінка хробити хочаб частину уроків, що задали на сьодні, а то дев*ятий клас як не як.. Подій в школі проминали дуже швидко, і, хоча не завжди вдавалось прожити день без пригод, але він врешті решт завжди повертався додому.. І сідав як і будь-який підліток за комп*ютер. От і спокій.. Там він нарешті отримував відчуття умиротворення.. Ні він не лазив по всліяких забитих чатах і форумах.. Йоно не цікавило те, чим зазвичай цікавляться підлітки в його віці. Ні футбол, ні телепередачі, ні танці чи музика не притягували його.. Ні, його цікавили книги.. Він полюбляв відчувати їхній запах на книжкових полицях, гортати їхні сторінки, вбирати в себе їхню історію.. І байдуже що то було - чи історичний роман, чи стаття на технічну тематику, він поглинав знання як губка.. Але останнім часом книги, що були в нього в наявності перестали цікавити його.. Він потребував більшого.. І знайшов це в інтернеті.. Перед ним відкрилися небачені перспективи, але й з*явилися небачені труднощі, адже знайти конкретно ту інформацію, що була йому потрібна стало практично неможливо, але він не здавався.. Він наполешливо шукав.. Прагнув якнайбільше посягти, знайти істину, сенс життя. Він був патріотом.. Але самого патріотизму йому не вистачало.. Він прагнув все більшого і більшого… І йшов до цього…